Двір тоне в мороці туману,
Згасають вікон вже зіниці,
Вже котру ніч мені не спиться,
Вкотре - із вечора в світанок.
Бувай, домівко, побіжу
У Всесвіт ночі безбережний.
Зізнаюсь - я ночезалежний,
На "голці" темряви "сиджу".
Проблем кайдани - геть з душі!
На небі срібно блідне квітка,
Змією вдаль - дороги нитка,
Метеоритами - вірші.
Злякавшись обладунків ночі,
Стих вітер суєти суєт,
Шепочусь з "я" я тет-а-тет,
Спинити час до болю хочу.
Та ранок, звічний маніяк,
Вбив ніч, без права на надію.
Світанок променям радіє.
Я - в унісон з ним. Бачу як
У злато осінь фарбить місто.
Для пензля скільки є сюжетів!
А стрічок римних - для поетів!
А нот - у шерхотінні листя...