Тартаківський палац,
Епоха стильних вбрань,
розкішна велич поблизу Сокаля…
В тій пишності багатств
зітерта кимось грань –
застиг маєток-сирота в печалі.
Старий парк здичавів:
у залишку руїн
не видно ні магнолій, ні азалій.
Лиш привиди птахів
величності взамін
залишились в палацу арсеналі.
Потоцький Казимир –
шляхетний пан-магнат,
будує дім із замкових підвалів.
І згадує пустир
минулий шик кімнат
та елегантну вишуканість балів…
Необароко стиль,
Балкон і ризаліт –
Архітектурні форми досконалі.
Вцілілий вежі шпиль,
Колони моноліт,
Декору залишки – як брама у порталі.
Ти міцністю хором
Пройшов крізь спалах війн,
А в мирний час – залишений в поталі.
Та родовим гербом
Зоріє обрис твій –
Архітектура українського Версалю.
Тартаківський палац,
Крізь ауру століть,
Ти вибач нас – руйнівників-вандалів.
Хоч не повернеш час,
Ми не дамо зітліть
Перлині України під Сокалем…
