Упродовж усього існування людства завжди були періоди модної жіночої фігури. У часи палеоліту поважалася сильна повнота, яка була знаком родючості. В античний період популярно було мати атлетичну фігуру. У Середньовіччі – пласкі груди і тонку талію. Потім в епоху Рубенса знову повернулася в моду пишнота. За нею у ХІХ столітті цінували осину талію, а на початку ХХ століття – великі груди і стегна, параметри 90-60-90. Ну а потім вже помалу перейшла мода до широких плечей, за якими все плавно перетекло до силіконових грудей, малої ваги при високому зрості і згодом до фігури типу Кім Кардашьян, а тепер все переходить до «плюс сайз» і хаосу.
У всі роки жінки намагалися відповідати тим стереотипним фігурам, які подобалися чоловікам. Панянки змагалися, хто тугіше затягне корсет і зробить тонкою талію, намагалися зробити якомога більший розмір грудей із силікону, а тепер… А що тепер? Які ж параметри жіночої фігури найкращі?
… Я народилася зі звичайно сердньостатистичною вагою, у садочку була маленькою і худенькою, до школи пішла такою ж. Однак потім, починаючи із 3 класу і до 9-го почався «найсолодший період»: я гладшала. Сказати, що я була дуже здоровою дівчинкою не можна, у мене була всього І стадія ожиріння. Але ж була… Мене постійно обзивали, цькували, знущалися і штурхали. Бо я ж була не тільки гладкою, а ще й носила окуляри. Ба більше, я – вчительська дитина. І кого ж іще як не мене, дівчинку нестандартної зовнішності, відмінницю із косичками і мамою-педагогом можна було зачіпати!? Я все шкільне життя проходила на гурток хореографії і навіть там я зазнавала, як це популярно зараз називати, булінгу від викладачки: вона ховала мені в дальні ряди, не брала для сольних виступів і намагалася відсторонити від танців, де хлпцям потрібно було піднімати партнерш. Водночас я спокійно сідала на шпагат, на фізкультурі мала одні з найкращих нормативів по стрибка і бігу, мала найкращу гнучкість у школі і грала у волейбол. Напевно, саме через такі мої складні шкільні будні я була пацанкою: любила свої високі снікерси і взувала їх як до брюк, так і до джинсів чи спортивок, тягала всюди з собою рюкзак, не фарбувалася, носила худі в різних її варіаціях, гуляла лише із хлопцями з вулиці і навіть навчилася з ними курити і вживати алкоголь. Але одного грудневого вечора 2012 року, коли вже почалися зимові канікули, я вирішила все змінити. Я вперше сіла на дієту і почала щодня по кілька годин займатися спортом. І знаєте, мені вдалося! Я змогла схуднути так, аби мене ніхто не впізнав. Мама купила мені нові одяг, взуття, волосся скрутила не у звичний мишачий хвіст, а розпустила свої кучері, вищіпала брови і привела манікюр до тями. І так, рюкзак я замінила на класичну сумку, а кіпу книг – на планшет. Щойно я ступила такою, новою і дивною для самої себе, на поріг класу, реакція була вражаючою – однокласники привіталися зі мною не звичним «хай, жирна», а прозвучали «ого, привіт». Тоді я відчула себе настільки впевненою, що навіть зараз часом не вистачає такого стану. А потім вже пішли: спіднички, блузочки, зачіски, підборчики, косметика, подружки і залицяльники. На кінець одинадцятого класу я стала такою, якою мріяла – при зрості 168 я мала 62 кілограми ваги. Ну а вже після того, коли вступила до університету я навіть перевершила свої очікування і скинула ще майже 5 кілограм. Жила я сама, готувати особливо не хотіла, а лише запарювала вівсянку, купувала «творожок», йогурти, пила багато кави, їла шоколад, днями намотувала по 10 кілометрів і мало спала через навчання. Я тоді почувала себе щасливою, у мене було чудове здоров’я і я не хотіла змінюватися. Однак, з переїздом до столиці я різко набрала майже 30 кілограм, отримала проблеми зі спиною і розлюбила себе. Зараз я вже важу на 86, а 72 – змогла трохи скинути, але далі схуднути мені не вдається. І почався той період, коли думки людей з мого оточення розділилися: одні запитують, чому я досі не схудла, а інші переконують, що я нормальна. А я думаю…
Я запитала себе, чому ж все так відбувалося – чому я худнула, чому змінювала свій стиль і намагалася догодити комусь? А все тому, що я слідувала стереотипам: бути худою, розумною, популярною, веселою, душею компанії і викликати інтерес, а не насмішку. А все тому, що я в тому віці не могла нічого змінити, бо не мала теперішніх мізків. А все тому, що суспільство зробило не лише мене такою. Ці нестерпні кліше переслідують нас усіх від часів перших людей і створюємо їх ми ж самі. І як результат – у період, коли в моду ввійшла природність і водночас штучність, суспільство знову ж розділилося на дві когорти і цькують одна одну. А такі люди як я не знають, куди діватися – любити себе чи гнатися за ідеалом, який придумали інші.
Часом виникає велике бажання не вмикати телевізор, відключити Інтернет і не дивитися листівки/газети журнали, аби зайвий раз не нагадувати собі, що там всюди жінку показують ідеальною. У неї немає такої «апельсинової шкірочки» як у мене, у неї немає таких розтяжок (білих і бордових, тонких і рубцевих) як у мене, у неї рівні і білі зуби, а у мене криві, з карієсом і пожовклі, у неї все пропорційне, а в мене брови, вуха і груди різні. Ми з нею різні. І це, зрештою, починає надихати й окрилювати. Бо ж від ідеалів стає «тошно», а натуральні жінки мають ще куди рухатися, до чого тягнутися. І я починаю себе любити. Не худорляву, а з дряхлим животиком, із широкими бедрами і кучерявим, пухнастим волоссям. Я починаю любити той образ, який мені не нав’язує ніхто, бо я є я – не картинка, не модель, від якої багато чого вимагають, не стереотипний образ. Я жива!
ID:
894325
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.11.2020 00:57:42
© дата внесення змiн: 08.11.2020 00:57:42
автор: Yuliia Opanasiuk-Borovska
Вкажіть причину вашої скарги
|
