Гостра шабля поржавіла,
Скрізь іржа.
Поламались лук і стріли,
Спить душа.
Зір притуплений блукає.
Зимна ніч.
Лук чи стріли - все приймає
Чорна піч.
Гріти душу, мучить тіло
Каяттям, -
От і все, що залишилось
Від життя.
Та хіба ще трохи слави
З ним живе,
Решту взяло під заставу
Щось нове.
Непідкупний таємничий,
Наче тінь,
Що застигла на обличчі
В час видінь.
І вбирає він у себе
Кожну мить,
Хоч здається, що під небом
Мирно спить.
Раптом поклик, наче постріл
З краю в край.
Ті слова, як стріли гострі:
В бій Мамай !
Зашуміло, залунало,
Полилось,
Тільки серце не співало.
Плакав хтось.
