Не люблю холоду, не люблю неприємностей та хаосу. Боюся діяти, думати, ламати стереотипи та боюся людей за їхню жорстокість. Тож з часом просто звикла спостерігати крізь скло. Байдуже крізь вікно автобуса чи квартири. У кожного вікна є своя перевага.
Вікно автобуса показує фільм. І нехай не дивує вас той факт, що кожен перегляд відрізнятиметься від попереднього, мовби у нього якийсь інший переклад. Мовби кілька режисерів відзняли свою стрічку за одним сценарієм, але з різними, часом непередбачуваними правками й втручанням в сюжет.
Вікно квартири, крім сюжету німого кіно, дарує тепло, каву, чай, вино… Продовжувати цей список можна вічно. Це бонуси за те, що кіно змістовне, але кадрів замало. Дивишся цей фільм і думаєш: «Як тут добре, якби ж ця мить тривала вічність!»
Що ж сказати про балкон? Це маленький шматочок раю, але жорстокий світ так близько, що зимовий холод заганяє назад в клітку сумнівів і суєти, змушує зачинити двері зсередини.
Яким би не було вікно – воно портал до жорстокого світу. Якщо ти захочеш туди потрапити, просто розбий скло. Але хто з нас зможе так пафосно позбутися своїх страхів? Зламати портал означає стати таким самим жорстоким як і цей світ, хоча б тому, що виявив жорстокість до скла. Якщо ж захочеш повернутися, шляху назад може й не знайтися.
Краще я сидітиму на підвіконні з горнятком теплої кави та спостерігатиму за сніжинками, а жорстокий світ малюватиме мені картинки, аж доки поставимо пластикові вікна. Краще спостерігати з вікна, ніж стати жертвою жорстокого світу і застудитися. Але колись мені стане сумно, що я так і не змогла подолати свої страхи, кинути виклик жорстокому світу і побачити найзахопливіше кіно у своєму житті.
Цікаво. Пишіть, пишіть!
"Байдуже крізь вікно автобуса чи квартири." - байдуже, крізь що, чи байдуже спостерігати? Кома чи її відсутність змінює значення
