Пишу тобі... О Боже! Як банально!
Люблю тебе! Це говорилось тисячі разів...
Чим викликати в тебе здивування?
Усе до мене хтось уже робив.
Писали вІрші, музику й картини
І дарували небо та зірки.
Пили отруту... Хто у цьому винен?
Чекання і самотності роки?..
Пишу тобі. Як пушкінська Татьяна.
Аж смішно. Цей сарказм мене погубить...
Й не дивно: тобі пише Нежадана
І Нецілована. Бо Він Її Не Любить...
Куди я відішлю цей лист? Не знаю...
Спалю, втоплю, жорстоко пошматую.
Та зауваж: тебе я не благаю
Мене кохати. Я не панікую,
Я не кричу, що різатиму вени,
Не обіцяю стрИбнути з вікна,
Не б'юся у конвульсіях шалено.
...Так, я одна. Сама-одна. До дна.
Але я сильна. І я буду жити.
Нестиму хрест достойно, до кінця.
Ну скільки ж можна вже себе жаліти?
Щаслива буде молодість моя!
Без тебе? Що ж.. Ну, значить, так судилось.
Залишилось забуть твій номер ICQ,
Твій погляд ще забути залишилось,
Твої слова і посмішку твою.
І буду вільна! Але пам'ятай:
Ти був мені потрібен. Був коханий.
Ти був у снах, видіннях, мріях.. Знай!
Ти був найкращий і такий чеканий!
Не дочекалась... Але це не страшно.
Пережила. І більше не чекаю.
Ти просто знай, що, якщо буде важко,
Я посміхнусь, коли тебе згадаю.
