|
Строкатість публіки біля Капітолію вражала. Яскраві кольорові костюми швидше нагадували участь в якомусь з карнавалів, а не спробу завадити легітимізації нового президента. Сніжко вже майже не ховав свого неординарного образу, чим тут нікого не дивував і не створював жодних незручностей. Багато хто підходив, хлопав по плечах і робив яскраві селфі. У середовищі мітингувальників раптом з’явився ще один персонаж. Неймовірно багатий та щедрий костюм півня робив безперспективними будь-які спроби виявити, хто ж там заховався під цим екстравагантним образом. Півень ж вів себе напрочуд активно. Вигукував гасла, поривався на штурм, підтакував найактивнішим задиракам. Іван не почував себе тут природньо, був дещо заскочений участю у такому шоу, чим викликав підозри в оточуючих …
- Ти що за один? З якого штату?
- Юкрейн. Сорі. Юкрейн.
- А … Ми знаємо вашого президента. Він теж актор.
- О так, він точно актор …
- Тут є кілька дивних персон з Росії. Не хочете з ними зустрітися.
- О, ні. Я тут у приватній справі. Тим більше, з Росії …
Саме Півень зацікавив Сніжка чи не найбільше. Відчувши інтерес до своєї персони, Півень почав відступати. Раптом до Сніжка підскочили кілька не надто ввічливих персон і постаралися виштовхати його за межі паркової зони. Але на те він і чорт, щоб все робити по своєму. Закрутивши переслідувачів у якомусь неймовірному вихорі, Сніжко вже наступної миті був поруч із Півнем.
- Будете старатися мене далі штовхати, любий друже? Чи мені на весь парк закричати, що з нами наш любий …. ?
- Ні, ні, мовчіть. Що ви хочете?
- Я хочу угоду.
- Я поки що нічого не підписую. Лише через моїх юристів.
- Ну я можу зачекати до двадцятого … Але чи це в наших спільних інтересах?Хоча ні. Я тоді кричу.
- Так, що в цій угоді?
- Ви мені щось маєте віддати …
- Скільки це в грошовому еквіваленті?
- Ви мене переоцінюєте.
- Я бізнесмен. Не знаючи, скільки то в грошах, я нічого не підписую …
Іван опинився поруч і мав змогу стати свідком цього швидкоплинного діалогу. Треба було втручатися, а то ще вийде так, що «допоміг занапастити якусь американську душу».
- Копитку, ти скажи про переваги, обов'язки сторін … Це ж можна усунути конкурента. А щось при цьому можна втратити ...
- Я не можу приймати таких рішень самостійно. Мені треба порадитися зі спонсорами.
- Але ж у пана Півня теж є спонсори. Невже ж ти думаєш, що йому не треба порадитися …
Відчувши допомогу, прихований під образом півня чоловік осмілів.
- Послухайте цього мудрого чоловіка. Він вам все пояснить. Треба вивчити детально питання, усі за і проти. Та й ви якийсь не місцевий ... Дивно виглядаєте.
Сніжко схопив телефон і побіг дзвонити. Тим часом, Іван спробував пояснити «яскравому птахові» що з цим персонажем жартувати не можна. На жаль, його аргументи викликали лише посмішку та жарти. Тому з поверненням Копитка торги розпочалися знову.
- Спонсор висловив своє зацікавлення. Ваші послуги оцінюються дуже високо.
Півень, боячись розголосу, явно вирішив підіграти.
- То що ж з моїм конкурентом?
- Ми його заберемо в Україну.
Згадка про Україну подіяла наче помах чарівної палички.
- Покажіть, що ви маєте ... які документи. Що то за угода?
Іван програвав цю маленьку битву. Йому не залишалося нічого іншого, як втрутитись рішуче у події. Хто його зна, що Сніжко приготував для цієї зустрічі. «З нами той, кого не можна називати. Він нас кличе на штурм. Не віддамо Капітолій». Ці слова він вигукнув з середовища найбільш обурених мітингувальників і вони долетіли до вух передніх рядів саме в момент, коли угода Сніжка разом з ручкою опинилась в руках у Півня. На щастя, хтось так міцно штовхнув Солодкого що його маленькі ріжки раптом опинилися в міцних півнячих руках. І от диво! Вони не відривалися. Вони виявилися справжніми. А копитце замість носа висунулося прямо перед очі здивованого до неймовірності не-підписанта.
Тим часом, більшість рішуче кинулись штурмувати Капітолій. Півень разом з дивною групою осіб покидав аж надто небезпечне таким розвитком подій для нього місце.
…………………..
- Іване, я сумую. Мені зірвалася така угода.
- Співчуваю, друже.
- Ой, не вірю я у твої співчуття. Але твоя підказка про переваги мало не вистрілила. Колись ми спрацюємося.
- А ось у цьому я сумніваюся.
- Так ..., ти мені щось обіцяв. Нам саме час зустрітись з Маском.
- Я готовий.
………………………………
У зручному м’якому кріслі біля величезного монітора Ілон Маск справді чимось нагадував інопланетянина. Можливо, усі просто звикли до його здатності дивувати. Можливо, іноді у нього проскакували аж надто не земні мрії?! Хоча, що можна сказати про людину, що, ставши раптом найбагатшою у світі, раптом може вкласти майже все у новий проект для того, щоб реалізувати свою давню мрію. Що ж, стопроцентний інопланетянин …
Іван та Сніжко появилися раптом і нізвідки. Як пам’ятаємо, Сніжко любив подорожувати "на свіжо". З Іваном на плечах воно б і не дуже зручно, та заради справи можна і потерпіти …
- Вітаю, пане Маск. Радий побачити вас "в живу", а не лише у зумі.
Чемність привітання Івана не справили особливого враження.
- Хто ви такі і хто вас сюди пустив?
- Мене звати Іван Терещук. Ми з вами спілкувалися минулого тижня про співіснування штучного та людського розуму. І я вас переконав, що штучний розум за певного алгоритму здатний на емоції.
- А … Вітаю, Іване. Хто Ваш друг?
- Так, мій знайомий. Він саме має до Вас справу.
- Боюсь, що Ви не вчасно. Ми саме готуємось до запуску першого пілотованого людиною корабля на Марс.
Тут втрутився Сніжко.
- От саме це мене і цікавить. Це ж будуть великі поселення? Ну не зараз, а так років через двісті. Я б хотів підготувати ґрунт.
- Ви мене розсмішили. На жаль, так далеко навіть я не дивлюся.
- От ви собі уявіть. На землі буде Бог і скажімо чорт. А хто буде на Марсі?
- Теж Бог і сподіваюся не чорт.
- От бачите, а може б за певне сприяння ми б зробили навпаки?
- Я, чесно кажучи, думаю, що там буде ще хтось третій і тому чорту буде непереливки. А зараз я мушу Вас покинути …
…………………….
- Іване, я дізнався неймовірно важливу інформацію. Вона має бути донесена терміново до вух спонсора. Причому, мною особисто.
- Ти знаєш, Копитку, що я не можу ще летіти. Мені потрібні черевички Меланії Трамп.
- Ну що ж, спробуємо …
…………………
У великому холі адміністрації президента йшло нагородження найактивніших учасників виборчої кампанії. Звичайно, це була надмірно маленька розрада для тих, хто програв "битву за трон". Але все ж це був неабиякий вияв поваги …
Дональд Трамп і Меланія Трамп особисто вручали нагороди та обіймали найактивніших прихильників. Раптом президент помітив серед гостей голову Івана. І одразу почав шукати знайому рогату фізіономію. На щастя, Сніжко сховав свій екстравагантний образ під вишуканий костюм та об’ємну зачіску. У тиші раптом озвався голос мадам Меланії:
- А зараз ми хочемо запросити сюди нашого друга з України, що зовсім недавно неабияк прислужився нашій родині. Підійдіть сюди, будь-ласка. Мій чоловік розповів, що ви допомогли одному з членів нашої родини вистояти у суперечці з певною екстравагантною особою. Я, щоправда, не вірю у таких, а також прошу мене не переконувати у зворотному. Але я зрозуміла, що Ваша допомога була суттєвою. Що ми можемо для Вас зробити?
Іван розповів про бажання Марго. Ну що ж, його прохання було задоволено. Тим більше, що такий прецедент так яскраво був колись описаний відомим їй українцем Гоголем. Більше того, сам Трамп погодився фільмувати на телефон, як знімає свої черевички перша леді та розмістив це відео миттєво у своєму твіттері та інстаграмі.
Іван почувався щасливим. Щоправда, він дещо запінився зі своїм подарунком. Не добившись взаємності від Тарасика Абрамовича, Марго вже встигла вискочити заміж за багатого турка та зібралася з ним у Москву. Останній пообіцяв з неї зробити найвідомішу співачку на теренах Росії. А те, що мала трохи голосу, робило цю перспективу не надто захмарною.
Тож, коли добряче проморожені Іван та Копитко опустилися на київські пагорби, Марго вони уже не застали. Розум говорив, що на краще, а емоції годі було стримати.
…………………………………
Було доволі холодно. Іван брів собі рідним містом, оповитий думками, емоціями, холодом. Здавалось, ніщо не могло б зараз розбудити його всеохоплюючої меланхолії.
Раптом він побачив на сходах дівчину, що явно потребувала допомоги. Дівчина оступилась, а тому її величезний каблук лежав наче убитий воїн на чималенькій відстані.
- Чи можу я вам якось допомогти?
- Ой, навряд чи. Я уже подзвонила подрузі, але вона добереться до мене з запасним взуттям не менше, як за півгодини. А це для мене катастрофа. У мене виступ в цьому будинку через десять хвилин. І я не уявляю, як я вийду на очі журі босою або на одному каблуку.
- Хтозна-хтозна. Може, я Вам якраз і стану в нагоді. Поміряйте.
Дівчина спробувала Меланині черевички. Як на диво, вони їй підійшли. Ще більше диво було у тому, що вони їй сподобались.
- Чекайте, ви справді можете мені їх позичити?
- Я вам їх дарую.
- Ні ні. Я біжу. Я виступаю. І я повертаюсь до Вас і повертаю Ваш подарунок. Це занадто дорогий подарунок для мене. Вони насправді просто чудові.
- Добре. Біжіть.
- Або ні. Ходімо зі мною. Я попрошу, щоб Вас пропустили. Я скажу, що ви мій друг. Ви не поспішаєте?
- Та ні.
- Зовсім забула. Мене звати Таня. Але люблю, щоб мене називали Тіною. Тому ви мене так і називайте. А я буду вас називати «подарунком долі».
ID:
901846
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.01.2021 00:04:09
© дата внесення змiн: 20.01.2021 12:47:29
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дуже сподобалась розповідь. Цікаво. Мабуть Меланія буде шкодувати, що поїхала... А ж тут, як у казці допоміг Тані,можливо кінець буде щасливий.Гарного дня Вам! 
о ні ... та Марго ні про що не шкодує (хоч хто його зна, що там всередині) ... їй там добре в тій землі ... а Таню ви бачите часто на екранах ... Він їй справді допоміг ... це лише частково казка) ... дякую
головне, вчасно зробити правильний вибір 
