Варіант І
Два всесвіти кружляли в невагомості,
Смакуючи солод м'яких вуст,
Вони розчинялися один у одному,
Ковтали гаряче терпко-солодкий муст.
Земне тяжіння вже їх відпустило,
Даючи емоціям легкий політ,
Танцювали просто неба
Два погдяди, два дотики, створювали свій, такий великий світ.
Варіант ІІ
Два погляди, два всесвіти, два дотики,
Дві невагомості кружляли просто неба.
Вони зустрілися такі наївні й запальні,
Їх поєднала ця вальсуюча планета.
Земне тяжіння, вже таке легке,
Відпускає, підштовхує, здіймає;
Ці двоє, наче уві сні,
Солод вуст їх на частинки розчиняє.