Що за лишенько спіткало?
Лаємось без межі.
Нас життя пошматувало,
Як гармати вежі.
Не даю тобі пройти
Молока попити,
Від такої лаятні
Можна озвіріти.
Як проходиш, коли сплю,
Чую когіточки.
Укушу тебе, пухнась,
Дам тобі я збучки!
Навіть кістка вже не мила,
Хвіст мій не виляє.
Крізь зубів проходиш ти,
Бо ланцюг тримає.
Що ж буває на душі
У кота й собаки,
Як так сваряться вони,
Що бійку не розтяти?
Може це, що вільний кіт,
Там де хоче й ходить,
А собаку злий ланцюг
За шияку водить.
Кіт, що хоче, то і з'їсть —
Бо зі столу цупить,
А собака через злість
Кісточку вовтузить.
Навіть мишу для утіх
Рудий тільки ловить,
Геть нічого у дворі
Наш пухнась не робить.
Запросив до себе дід,
Я приїхав влітку.
В один голос пес і кіт:
«Запріть малого в клітку!»
Ухватив кота за хвіст,
Пса дратую зранку.
Ай, по шиї, по спині
Сварить мене татко.
І одразу об'єднались,
Наче рід і гени:
Кіт у буду заховавсь,
Пес гарчить на мене.
Осінь раптом підійшла
І забрала в школу.
Я пішов у перший клас,
Зна звірячу мову.
І з тих пір вони разом —
Пазурі та ікла,
Пес виля своїм хвостом,
Ворожнеча зникла.
Олександр Кармишев
27.07.2021