Вітер вдихає пісок, припадає попити води із моря.
Я стою і тягну руки до вогненного кола.
Прозорого марева замку з повітря.
На дорозі каміння
наказує впасти і гнити до квітня.
А далі покритися мохом,
А потім засипатись порохом.
Звідусіль чути стогін і шепіт і гуркіт
І звуки гітар.
Назріває гроза, тягне хмари донизу.
Я звела свої стіни, мій маяк світить
Глушеним світлом кому забажає.
Я собі не володар.
Я не птах, що літає, а співанка
Складена в тихому побуті.
Всередині загоїлись врешті минулі
Капризи і рвані і колоті.
Наодинці то лячно, то соромно.
Я прощаюсь і йду на світло кімнати.
Всі вітри заспокоїлись. Всі піски
Пораховано.
