Смерть філателіста
Дивлячись, як мій товариш по спільній роботі, розкладає на своєму робочому столі погашені поштові марки, відклеєні з поштових листів, я запитав у нього: "Чи ти часом не філателіст ?". Одночасно, здивувавшись моїй підсвідомої нелюбові до цього слова, яке майже ніколи не використовував та і звертався до такого за своє життя незначну кількість разів, пригадавши той випадок, коли вперше зіткнувся з його художнім втіленням. Мабуть тоді оце слово не те, що не полюбив, а навіть, в деякій мірі, слово таке почав тихо ненавидіти...
Сталося це взимку, вже далекого 1976, а може і 1977 року. Будучи курсантом військового училища, я перебував у зимовій відпустці, та і нудьгував від неробства і не реалізованої енергії, в ситому затишку батьківської домівки.
Одного ранку, коли сон був уже не такий міцний та солодкий, але залишати теплу постіль, все одно ще не хочеться, та тішачись від свідомості, що команди "Підйом" сьогодні та ще декілька днів не буде, почув я незадоволену розмову моєї мами з якимось чоловіком. За змістом розмови я зрозумів, що мама була категорично проти того, щоб я кудись їхав і щось там доставляв. Ця розмова мене зацікавила і навіть дуже. Тому, що всупереч баченню мами, я як раз і хотів їхати хоч куди - небудь, ще й незалежно від мети такої поїздки.
Співрозмовником мами був Стасик, наш сусід через три, чи то чотири будинки, виконуючий в цей час обов'язки колгоспного бригадира.
Як виявилося, його пропозиція полягала в тому, щоб я верхи на колгоспному коні з'їздив у сусіднє село Степківка (де було правління колгоспу) та відвіз у контору колгоспу якісь зведення і одночасно, привіз би кіноматеріали, для демонстрації фільму в сільському клубі.
Виявляється, що посилати парокінний віз (інших у відділенні колгоспу не було) з такої нагоди було економічно не доцільно, в цю пору стояло велика бездоріжжя і віз погружався б у багнюці по саму маточину коліс.
Верхи ж на коні і без сідла (сідла в колгоспі просто не було), солідному сільському жителю їхати було дещо не престижно, та й оплата за таке покладалася нікчемна.
Мене ж, зовсім не цікавив розмір плати, та і не пристижність засобу пересування, нітрохи не турбувала. Тим більш, що в дитинстві, майже кожного року мені доводилось випасати колгоспних коней, та на протязі довгого літнього дня не злізати зі спини кобили, що мала космічну кличку Венера.
Батькові моєму (так як я не був членом колгоспу), Стасик обіцяв виписати певну плату, ну а мені особисто, гарантував безкоштовне відвідування колгоспного клубу, на демонстрацію цього фільму і навіть разом з дівчиною, якщо таку запрошу.
Коня я вибирав разом з конюхом, але свій вибір зупинив не на коні (бо коники чомусь були дуже худі та з гострими, як пік Комунізму хребтами), а на цілком пристойній на вигляд кобилці, в чому і не помилився.
По селу я промчав галопом, ну а потім кроком і тільки рідко, дрібною риссю. Під ногами, на всьому протязі дороги був мокрий, а тому глибокий і з цієї причини непридатний для швидких кінних перегонів чорнозем.
Лантух з бобінами кінофільму, як мені і вказали в колгоспній конторі, я знайшов на ганку тамтешнього клубу і благополучно перекинув його через кінську холку. Додому конячина йшла веселіше, не вимагала від мене підганянь і будь-яких вказівок. Неприємність трапилася приблизно на пів дорозі додому.
Лантух з кіношедевром розв'язався, і одна частина коробок з кіноплівкою, що була в лантусі з боку зав'язки, моментально розсипалася, і занурилися в рідкий чорнозем
До цієї пори я не підозрював про підступність такої субстанції як кіноплівка, що випала з коробки і розгорнулася по не вивченому та не описаному сучасною наукою закону. Дякуючи Богу, конячина не втекла і терпляче чекала протягом години, а може і довше, весь той час, поки я скручував, складав та очищав від багнюки частину фільму, під назвою "Смерть філателіста". Водночас оте слово “філателіст” багато разів попадалось на мої очі та десь там на підсвідомому рівні закарбувалось у моїй памʼяті.
З тієї самої пори я і не люблю цього слова та і його похідних ...
Пізніше, я багато разів чув про ефект покадрового сприйняття фільму і особливо про 25 –й кадр. Тому вважаю, що ефект цей дуже навіть дієвий.
Фільм, за великим рахунком, мені дивитися вже було не цікаво, тому як переглянув цілу частину такого і майже покадрово, включаючи і 25 - й, якби такий застосовувався ....
Але на демонстрації, я звичайно ж був, і звичайно з дівчиною, яку на жаль зараз вже навіть не згадаю ....
06.02.2010.
В. Небайдужий.
Із пережитого
ID:
922081
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Дума (билини)
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 13.08.2021 09:04:35
© дата внесення змiн: 13.08.2021 09:04:35
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
