Лиш там, де зорі дивляться у воду,
Де місяць-красень мружиться вночі,
Ховаєш ти свою чарівну вроду
І свого серця чистого ключі.
Ні, я б не став по них на дно пірнати,
Я б задививсь на себе, на зірки,
Бо що нарцисам треба – як кохати
Себе у віддзеркаленні ріки?
То не якась облудна паранойя –
Тебе я бачу в снах, солодких снах.
Там – ти моя, а так — ти незнайома,
Гордлива від свободи, наче птах.
Я б ще стерпів голубку чи орлицю:
У них немає шику-суєти;
Скажи, чи в ніч оцю мені насниться
Вже все, що заховала в себе ти?
