Не маю більше слів –
Украли злії будні.
Тепер ось при шляху
Я жебраю на хліб;
Не маю більше сил –
Знекровлений вселюдно...
Хто зглянеться і дасть
Хоч рісочку мені?..
Намарне жду когось,
Намарне сподіваюсь:
Безлюддя навкруги,
І холод, і борвій...
І я мов за гріхи
Всі людські умираю...
О, вже якийсь хробак
Уп’явсь у мозок мій...
Атропо, о спаси!
Не дай конати в муках –
Порви ж бо миттю нить
Стражденного життя.
Звільни вогонь душі,
Що меркне в тіла путах.
Затьмар, прошу, навік
Свідомість забуттям.
