Я стояла за крок до безодні,
Я збирала свідомість по крихтах.
Душу кутали хмари холодні
І мій голос звучав зовсім тихо.
Руки слухатися не хотіли,
Розум став мов затуплена бритва.
І сторонні тихенько жаліли,
Але я промовляла молитву.
І десь там хтось почув мене в небі
Він сказав: - Ти не все ще зробила.
Так багато ще встигнути треба,
Піднімай свої зранені крила.
Вітер їм допоможе в польоті
А все інше здолаєш з любов*ю.
Не ведись на «добро» в позолоті
Бо заплатиш гарячою кров*ю.
А коли зло підступне й жорстоке
На коліна поставить на днищі.
Прочитай щиро світлу молитву
І вставай.. і злітай.. іще вище!
