(Із О.Блока)
НЕЗНАЙОМКА
По вечорах над ресторанами
Повітря тепле і глухе,
І вітер з окриками п’яними
Весняний затхлий дух несе.
І у запилених провулках,
Над смутком пригородних дач,
Лягає пил на вивіско́вих булках
Й доноситься дитячий плач.
І в надвечір’я, за шлагбаумами
Заломлюючи котелки,
Серед канав гуляють з дамами
Заслужені жартівники.
Над озером хлюпочуть веслами
Й розноситься жіночий писк,
А в небі кривиться невесело
До всього збайдужілий диск.
І кожен вечір друг єдиний
У склянці бачить відбиття
Й в терпкім напо́ї потаємнім
Як я шукає забуття.
А поряд біля ближніх столиків
Лакеї заспані стирчать,
І п’яниці з очима кроликів
«In vino veritas!» кричать.
І кожен вечір в час встановлений
(Чи може сниться то мені?),
Дівочий стан, шовками схоплений
Мелькає тінню у вікні.
Й повільно ідучи́ між п’яними,
Все без супутників, одна
Дихне духами і туманами
Й сідає завжди до вікна.
І давнім шелестять повір’ям
Її пружинисті шовки,
І капелюх із страуси́ним пір’ям,
І відблиск перстнів від руки.
І в дивній близькості закований
Вдивляюсь за її вуаль,
І бачу берег зачарований
І зачаровану печаль.
Глухий секрет мені доручено,
І чи́єсь сонце віддано́
І світ душі моєї змучений
Розбило випите вино.
Пір’їни страуса холодні
Кружляють в наших голова́х,
І очі сині і бездонні
Цвітуть на дальніх берегах.
В моїй душі наш скарб закритий
І ключ доручено мені!
А ти праве́, чудовисько пропите!
Я знаю: істина в вині.