Доживала зима час свій градами,
про весну сповіщав знову град.
Не холодний - з гарячими кадрами,
хворобливої нечисті зрад.
Божеволіє світ ненажерливий,
світ безлюдності ніби людей.
Але нам, десь за обрієм жевріє,
віра в диво небесних ідей.
Вже не страшно, бо разом тримаємось,
шкода лиш, що єднає війна.
Для дітей жартома посміхаємось
й не турбує нова сивина.
Чітко знаємо з ким добре в погребі,
а до кого в хороми не йти;
з ким віднині в обіймах на ТИ,
відсторонивши гори непотребу.
Зустрічала весна нас заплаканих
від немислимих досі речей,
гартувала в безсонні ночей,
молитвами за діток наляканих.
Розривала мости поміж "рідними",
пригортала до роду чужих -
бо ж надія трималась на них,
що не стали на відстані підлими...
Пройде час, ми поволі одужаєм...
Вільні люди - долають рабів!
Ми зберемо колосся полів
на яких стали нині байдужими.
