Прокинься, Світе, бо Земля тремтить!
Летять ракети в серце - в Україну!
Здається, іноді, несила... мить...
І знову Бог нам посилає днину.
І знову сонечко, і знову сніг,
Буває дощик плаче разом з нами.
І попри все звучить в підвалах сміх,
Й дітей народжують так само мами.
Прокинься, Світе! Ти доволі спав,
Набрався сили! То потримай небо!
Ми знали всі...Та хто скажіть чекав?
Хто відчуває у крові ́́потребу?
В невинній крові, у сльозах дітей,
Тих са́мих, що молитви шлють щомиті.
В тілах розстріляних цілих сімей...
Невже, мій Світе, очі ще закриті?
Прокинься, Світе! Небо потримай!
А на землі - ми зможем їх здолати!
Прокинься, чуєш?! Більше не чекай...
Як почекаєш - можеш більш не встати!...
Алегорично точчно! 
