Я могла б написати тут кілька метафор ,
Символ й алюзія теж інструмент,
Алегорій залити у твір, щоб струїлись неначе із амфор,
Мов скульптуру так довго плекать, щоб створити значний монумент.
Наплести у вінок вельми давніх сонетів,
Накидати питомих незнаних нікому слів,
Завернути складних з інтертексом сюжетів,
Щоб самій же ззгубитись у змісті вузлів.
Я могла б написати той текст, який хочеться пити в обіймах з чаєм,
Кожне слово кидати на чашу вагів,
Стати поряд із тими, кого в школах старанно вивчаєм,
І зійти на Олімп літ.Богів.
Та зізнаймося чесно, що це вбіса нікому не треба,
Не читають таке ті, хто звуться тепер покоління "Z",
Хай би хоч засутулені спини підняли їх погляд зі смартфону на небо,
Не те, що читати з аналізом навіть простий сонет.
Справжні витвори тексту, малюнків, скульптури,
Й інших дійсно глибоких творінь,
Десь в тіні терплять гидкі тортури,
Як збирають мільйони з безсюжетних лайливих падінь.
....
Ну а може так навіть краще?
Скільки зомбі летить за вітром,
Чим більше нині живе пропащих,
Тим легше зрячим правити світом.
