Наснилася така "фігня",
Во время оно (тобто дня)...
Зійшов я спомином забутим,
Серед пласкИх, буденних снів,
До стану сприйняття без слів,
Новим утіленням не скутим...
Десь поміж маревом і снами,
За неосяжними вітрАми,
За обрієм Отця прекрасним;
ЖиЮть і служать світлі духи,
Чиї тіла, і суть - воздУхи,
Сповиті горнім світлом, ясним.
Один узяв мене за писок,
(Субстанцію, що зветься Я),
- Як ще трима його земля?...
Й проголосив величний список:
ЛИШ ТІ, ХТО ВИКОНАВ ЗАВДАННЯ,
НА ВИШНІ КРУЧІ СХОДИТЬ ЛЕГКО,
НЕМОВ ВЕСНЯНАЯ ЛЕЛЕКА,-
НА ЛІТО МАЄ СПОДІВАННЯ.
КОГО Ж ЗМОЛОЛО, ШЛЯХОМ ДИКИМ
НА ДРАНТЯ, СТЕРТУ ПОПЕРТЬ, ЛАЗОМ
ПІДСПУДНИМ, СУНЕ ПЕРЕЛАЗОМ,
З ПОВОДИРЕМ СВОЇМ БЕЗЛИКИМ.
Струснуло струмом стерпле тіло,
В яке мерщій душа влетіла,
І розпочався нОвий день,
- хто дочитав, то той - ОЛЕНЬ!)
(Тут мав би бути смайлик з оленем.)
