Мій Моршин не схожий на Київ, на Прагу,
На Дрезден, на Краків і навіть на Львів.
Він дуже маленький, та має відвагу
Манити людей до своїх берегів.
Немає тут моря, і річки немає –
Такої, в якій би поплавати зміг.
Та ліс є, гостинно усіх він приймає,
І парк, у якому незчислити ніг.
Два озера є – невеличкі, та гарні,
На них каченята танцюють квістеп.
Є також готелі, ПК і каварні,
Пивні, де читають молодики реп.
Ще амфітеатр є у парку під небом,
Де вечір збирає людей для розваг.
Тут аура душі укутує пледом.
Тут зорі – чаклунки, і місяць тут - маг.
Не це втім червоним на білій сторінці,
Джерельна водиця – основа з основ.
Її п’ють охоче свої – українці.
Здобула вона і всесвітню любов.
Скільком в згаслі очі вода зазирнула,
Нектар свій віддала, як квітка бджолі!
Скільком силу в душу і тіло вернула!
В ній Боже звучання! В ній ноти землі!
