Переробила картину. Мені подобається.
Самість, це загалом не є ознакою збочення. Але це одвічне «немає отрути, вся справа в дозі».
Маленьке містечко. Вихідний. Посеред вулиці співає дівчина. Така тут традиція. Волонтери збирають кошти на допомогу ЗСУ. Кинула купюру до ящичка і пішла далі. Сльози залили обличчя. Намагаюся зрозуміти, що саме розчулило.
Ні, це не слова пісні, і не чистота голосу, не гордість за націю, не радість що причетна до справи захисту Батьківщини. Щаслива від себе, від свого вчинку.
Спочатку від розуміння цього факту стало ніяково, соромно, а потім зрозуміла, що це відчуття реальне і нормальне. Подумалося про захисників Маріуполя. Навряд людина стане жертвувати життям задля того, щоб нею хтось колись пишався. Людина робить вчинок і пишається собою. Бо людина, коли у захваті від себе, вона сама і Батьківщина, і космос, і життя.
