Багато днів моя країна у вогні.
На фронті гинуть люди.
А на війні все так, як на війні.
І щось навряд інакше буде.
Але хтось має зупинити зло.
Зломить хребет московському фашизму.
І щоб життя, як і раніше жваво йшло.
Втулити окупантам гарну клізму.
І б'ються українці на війні.
І гине колір нації на фронті.
І не лишається ніхто у стороні.
Від зради Україну всі бороньте.
Судити нікого́ не смію, я.
Адже у всіх в житті є різні постулати.
У кожного кохана і сім'я.
На жаль все ж гинуть на війні солдати.
Воюють за свободу українці.
За спадок Київській Русі.
І подихають за "хуйло" ординці.
І здохнуть в Україні майже всі.
Вони в нас вкрали історію та назву.
І мріють стерти вщерть з лиця Землі.
Але весь світ вважає нашу правду.
Допомагають нам, щоб ми перемогли.
І то́му всім відомо то давно,
Що росіяни - навіть не слов'яни.
Їх генофонд зовсім, зовсім гівно.
І не слов'яни та не мусульмани.
І все ж немає націй на Землі.
А лише нелюди та люди.
Комусь подобається плавати в гівні.
А нам без волі й життя не буде.
Хоч вас багато орків та ви така ж орда.
Й сотні років ви схиляєте Європу.
Но ЗСУ вас розіб'є та ми здолаймо вас.
Відправимо назад - прямісінько до жопи.
P.S. Це переклад моїх віршів, котрі я раніше написав російською.