Чому я раптом подумала,
що ти можеш пахнути ладаном?
Й чому собі вирішила,
Що ти догориш разом з цією паличкою?
Я йду темною вулицею
і все ще тобі посміхаюся,
а в моєму волоссі
досі запах твого Пало Санто.
Сьогодні все закінчилося.
І я не збираюсь писати тобі.
Не збираюсь вертатись у спогади,
уявляти твій голос чи плакати.
Та спогади ніяк не запалюються.
Я черкаю іскрини на паливо
та ця клята паличка ладану
все не запалюється.
Все згасає й згасає…
Чи це означає,
Що я ніколи не стру тебе з пам’яті?
