Не мене, не мене, не мене
полюбив сильний вітер, грайливий.
"Промине, промине, промине," -
каже сонячний промінь, цнотливий.
Цілував, цілував, цілував
у пухнасті трояндові губи,
обіймав, обіймав, обіймав,
заколисував серце до згуби.
Полетів, полетів, полетів
вже до іншої квітки, в запалі -
захотів, захотів, захотів...
Пелюстки опадали зів'ялі.
Промайнув, промайнув, промайнув -
затремтіли обласкані руки.
Чи забув, чи забув, чи забув?
В почуттях не буває розлуки.
Наче радісно серденько забилось у Вашому вірші, Ланочко, від обіймів і вітрових поцілунків. Ну і що, що сьогодні обминув, зато завтра подарує всю свою ласку і ніжність!
