І буде так, то так, а ні, то ні.
Собі брехати, не найкраще в світі.
Вуста, засмачені ознобом хіті.
Сільця-слівця куються день при дні…
Не розбуди моїх, хай щасно сплять.
Прокинуться, їм неба буде мало.
В капкан не діва, сили мла попала,
Розрізавши очей зелених гладь.
Забилися в волоссі кажани.
Закрапав солод-яд із слів медових
Кричать в конвульсіях віщунки-сови…
Моєї, вибач, тут нема вини.
Твій вибір. Сам з’їдав живі серця.
Моє не заковтнув. Застрягло в горлі.
Чому спинивсь, пізнати до кінця
Чиїй моя душа підвладна волі?
Сердешний, не буди моїх богів.
Їх поважали ще сармати, гуни.
Я їх дитя, наївне і безпутне,
Кохане. Ти по-легкості хотів?
І буде так, то так, а ні, то ні.
Око за око, а душа за душу.
А хто із нас цей заповіт порушить,
Переродитись має у вогні.
