1 9 6 Колись
⠀
Раніш я жив, наразі ж - ні.
Живу тепер у глибині.
Дружу зі скалком чашки
Та корінцем ромашки.
⠀
У мене кріт бува в гостях,
А потім навпаки - йду я.
Несе булки́ до чаю,
Удвох сидьма́ скучаєм.
⠀
Я знаю - дівчинка одна
На Місяць линула сама.
Сидить на Місячишку,
Читає вголос книжку.
⠀
До неї зіронька відтак
Зліта й рече - оце так так,
І дійсно так буває,
Що люди убивають?
⠀
Я знаю навіть близнюків,
Везучих милих малюків,
Яких - не розрізнити,
Яких - не розлучити.
⠀
Дорослі ж - в іншому ряду,
Колись і я до них прийду.
Коли їм стане легше,
Коли я стану легше.
⠀
Поки ще хтось когось несе:
Торочим із кротом те й се,
Близнята різне бають,
А дівчинка читає
⠀
Я знаю дівчинку одну,
Вона пережила війну,
Багата і старенька,
Ми стрітимось... скоренько.
⠀
Авторка Alja Khajtlina
Переклад Yurii Shybynskyi
ОРИГІНАЛ
Сто девяносто шестой день: когда-то
Я раньше жил, теперь я не.
Теперь живу я в глубине.
Дружу с осколком чашки
И корнем от ромашки.
Ко мне приходит в гости крот,
И я к нему - наоборот.
Приносит булки к чаю,
И мы сидим скучаем.
Я знаю девочку одну,
Что улетела на луну.
Сидит там на лунишке
И вслух читает книжки.
А к ней спускается звезда
И говорит - вот это да,
И правда так бывает,
Что люди убивают?
Я знаю даже близнецов.
Им повезло в конце концов.
Они всё время рядом
И голосом и взглядом.
А взрослые в другом ряду,
Я к ним когда-нибудь приду.
Когда им станет легче.
Когда я стану легче.
Пока сидим с моим кротом
И говорим о сём о том.
А близнецы болтают.
А девочка читает.
Я знаю девочку одну,
Она пережила войну.
Теперь стара, богата.
Мы встретимся когда-то.
