І вдень, й вночі, коли всі сплять,
Заплющивши вже оченята,
До мене зграями летять
Крилаті думи-янголята.
Я їх не проганяю, ні.
У розум-дім свій їх приймаю.
Нехай живуть у нім, в мені.
Я їм даю усе, що маю.
Мов мати про своїх дітей,
Про них я дбаю повсякчасно.
Вони ж бо безліччю ідей
Ввіддячують мені прекрасно,
Високих, світлих тих ідей,
Які я в віршах викладаю,
Ідей, які я до людей
Стежину їхню прокладаю,
Аби лиш розуми, серця
Їх стежку тую відшукали
І нею до життя кінця
Вперед лиш сміло прямували;
Аби розкрили без хули
Вони душі своєї браму,
Щоб сили в неї увійшли,
Неначе до святого храму;
Ввійшли ті сили, що здолать
Поможуть будь-які незгоди,
Які в своїм житті стрічать
Прийшлось, аби дійти до згоди;
До згоди вічної дійти
В своїх думках і почуваннях,
Щоб стану щастя досягти
В приємних серця пориваннях.
Євген Ковальчук, 01. 11. 2019