22 січня 2023 року в хатині, що стояла на березі річки Хай у Китаї в мами крільчихи і тата кроля народилося маленьке чорне кроленя. Батьки дуже раділи цій події, вони давно чекали на з’яву малюка в родині. Як тільки викупали кроленя в теплій річковій воді й витерли його, воно стало на лапки і забарабанило ними по столі! «Ти диви! З перших хвилин виявляє характер!» - мовила мама, дивлячись в очі щасливому татку кроленяти, а тоді перевела погляд на малюка й лагідно всміхнулася йому. Кроленя теж усміхнулося мамі. «Сильний і добрий синок наш!» - мовив татко. «Таким і має бути». «Ну, так!» Мама нагодувала малого, міцно притулила до себе, а тоді сказала йому: «Рости здоровим, синку, і мудрим. На твоє народження не лише ми з батьком чекали, а й увесь світ». Малюк закліпав очима, затріпотів вушками, задриґав ногами. Він ще не знав своєї місії, але погоджувався з маминими словами .
Назвали чорного кролика Миролюбцем. Ріс він дуже швидко. За місяць його ріст і вага збільшилися в сім разів, і кроленя вже було готове до самостійного життя. Йому пасувало його ім’я – Миролюбець. Кролик був справді тихим і мирним. У місяць він не тільки мав вигляд дорослого представника свого роду, але й неабияку мудрість і вправність. Миролюбко (так його кликала мама) сам здобував собі їжу, навчився читати, писати, рахувати, користуватися телефоном. Вивчив не тільки рідну китайську мову, а й англійську. Дізнався про те, що окрім кроликів на землі живуть різні істоти – люди, дикі та свійські тварини, і що люди – не такі, як кролики, вони можуть бути дуже жорстокими і непередбачуваними. Миролюбець вивчив назви континентів, морів, океанів, річок, озер і країн, які є на планеті Земля. Вразило кролика те, що росія – велика за територією та за кількістю населення країна, напала минулого року на значно меншу від неї країну Україну, з якою межувала, і натворила там великої біди – поруйнувала будинки, мости, дороги, повбивала людей – військових, цивільних і навіть діток малих, що вона знищує інфраструктуру України і їй приносить задоволення те, що українці часто залишаються у своїх домівках без світла, тепла, води, а деякі й без можливості приготувати собі гарячі страви чи напої. Засмутився Миролюбець. Боляче йому було від того, що хтось терпить таку біду. Він хотів, щоби на планеті Земля панував мир.
Кролик захотів допомогти Україні. Але як?
- Мамо, - мовив якось неньці, - ти казала колись мені, що я незвичайне кроленя, а особливе. В чому моя особливість?
- Ну, ти розумний, доброзичливий, сильний.
- А чи міг би я якось допомогти країні Україні? Ти ж знаєш, як вона настраждалася. Ми разом з тобою дивилися про це у програмі новин. І в Інтернеті про російсько-українську війну я багато новин прочитав. А ще чув розповідь однієї дівчинки, яка приїхала до Китаю з України з мамою. В її будинок влетіла російська ракета і зруйнувала його, вона вбила також її тата і молодшого братика.
- Якщо ти захочеш допомогти Україні, то зробиш це.
- Звідки в тебе така впевненість?
- Королева річки сказала мені про це.
- Якої річки?
- Тієї, в якій я плавала, коли тебе у своєму животі носила.
- Річки Хай?
- Саме так.
- При яких умовах це сталося?
- Я королеві на її день народження мішок капусти подарувала і відро моркви. Вона дуже зраділа цьому, адже була вегетаріанкою. Королева подякувала мені за дарунки, а тоді доторкнулася до мого живота й мовила: «Дитя, яке ти носиш у собі, буде особливим. Воно зможе, якщо захоче, зробити одне, але дуже велике і важливе діло».
- Зрозуміло. Радий це чути. Тепер треба тільки подумати над тим, яким чином я зміг би допомогти Україні.
- Подумай. Успіху тобі, сину!
- Дякую.
Три дні і три ночі думав Миротворець над тим, як допомогти Україні, і придумав. Вирішив стати блогером, заробити грошей, які мав витратити на виконання тих планів, які склав. Блогерство йому вдалося. За тиждень підписників у кроля Миротворця набралось не менше, як у всесвітньо знаного політика чи артиста. За два – й грошенят чимало зібрав, виставив номер своєї платіжної картки, на який скидали кошти всі, хто довіряв чорному кролику і хотів допомогти Україні. Вчив щодня Миролюбець також російську й українську мови, які, як вважав, мав знати. Як вивчив, купив мішок овочів, мішок фруктів, кілька пакетів з горіхами і подався з цим до королеви річки Хай. Мама задзвонила їй, коли синок прийшов до ріки, і королева вийшла на берег. Подарунки вона радо прийняла й уважно вислухала Миротворця (говорив про війну в Україні). А коли він договорив, королева торкнулася своєю золотою ручкою до голови кроля і сказала: «Правитель росії – амбітна і жорстока людина, все його оточення таке. А народ – одурений пропагандою, брехливою історією, яку складали московіти (так цей народ раніше називали) протягом не однієї сотні літ». «А звідки ти все це знаєш, королево?» «Мені моя мама розповідала, а їй – її мама, тобто, моя бабуся. Ми – королеви річок, живемо по 100 років і спілкуємось з королями й королевами річок усієї землі. Після смерті моєї мами, влада перейшла до мене, а після того, як я помру, влада перейде до моєї доньки. Вона в мене одна, як я була одною у своєї мами, як ти один, Миротворце, у своїх батьків». «То що ж мені робити? Як допомогти Україні?» «Думала я вже над цим питанням і навіть радилася з королями і королевами російських річок. Вони сказали, що могли б затопити бункер, в якому ховається володар їхньої країни. Але чи це вирішить конфлікт, чи не прийде на місце одного диктатора інший? Варто було б спробувати мирним шляхом домовитися з володарем росії, знайти щось таке, щоб його спонукало припинити війну. Візьмеш цю місію на себе?» «Відчуваю, що мушу взяти». «Тоді спробую допомогти тобі добратися до росії». «Як?» «Хмарка, яку я випущу завтра вранці зі своєї річки і на яку ти сядеш, закутавшись в біле рядно, понесе тебе в той чужинський край й опустить на землю близько до бункера – того, в якому переховується той, хто дав наказ російському військовому керівництву розпочати війну з Україною. Ну, а як доберешся, то далі вже дій так, як тобі твоя інтуїція підкаже. Прогризи хід вночі до бункера чи домовся з охороною, щоб тебе до середини впустили». «Дякую за пораду, королево. Гроші в мене на картці є, зможу перекинути певну суму тому, хто погодиться мене до бункеру впустити, або прогризатиму ходи». «Чудово! Тоді приходь завтра о сьомій годині ранку до місця, де зараз стоїш. Я тебе посаджу на хмарину і ти полетиш». «Гаразд».
Наступного дня королева посадила Миротворця, закутаного в біле полотно, на хмарку, і вона понесла його до росії. Цілий день хмарка летіла. Добре, що кролик трохи їжі поклав до свого наплічника, то ж не голодував під час подорожі, гриз собі то морквину, то печенину.
Коли хмарина, яка вийшла з річки Хай, була вже над тим місцем, про яке їй сказала королева річки, то розкрила над Миротворцем дощовий парашут, який сама ж і зі своїх крапель змайструвала. Кролик вхопився за нього і спустився на ньому на землю.
Надворі різко стемніло. Настав вечір. Миротворець бігав довкруж бункера, але залізти до нього не міг. Пробував гризти землю, не вдавалося хід зробити, під землею був товстий шар цементу й металу. «Значить, треба з кимось домовлятися», - подумав. Так і зробив. Підійшов до охоронця, який відійшов від бункера метрів на тринадцять, і мовив: «Привіт!» Охоронець оторопів: «Ти, кролик, вмієш говорити людською мовою?» «Так. Я не простий кролик, я вчений і приношу удачу тому, хто зі мною добре поводиться». «Може, й так. Ти гарний, пухнастий і з милими очима. А ще чорний, а зараз саме рік чорного кролика». «Пустиш мене до бункеру? Хочу побачити, як живе володар великої країни – скільки в нього кімнат, які в них меблі. А я тобі за це гроші дам». «Нам не велено нікого до бункера пускати, навіть кроликів». «Але я зла не роблю, я приношу всім тільки добро». «Скільки грошей готовий дати?» «А скільки ти хочеш?» «Ну, хоч би 500 тисяч рублів за екскурсію в бункері протягом години!» «Скажи номер своєї картки. Я перечислю тобі цю суму». Охоронець відкрив рота, округлив очі, але продиктував кролику номер своєї картки. Миролюбець перечислив йому те, що він просив, але в доларах. «Все гаразд, - мовив охоронець. – Гроші прийшли. Я тебе впущу о 22:00 до середини, але о 23:00 ти маєш вийти надвір». «Добре».
Кролик заліз під найближчу ялинку, витягнув із наплічника останнє печенько, похрумав його, запив водою і приліг. Рівно о 22:00 він підбіг до охоронця. Той взяв кролика на руки і пішов з ним до бункера. Інші охоронці, які стрічали його, питали: «Що це за кролик? Твій домашній чи на кухню його несеш?» «Мій. Домашній». «А навіщо ти взяв його до бункера?» «Попросився. Зможе всім вам удачу принести. Адже 2023 рік за східним календарем – рік Чорного кроля». «Ну, так, - мовив один із охоронців. – А можна його погладити?» «Можна, тільки швидко». Погладили всі десятеро охоронців, які ходили коридором верхнього поверху. Сили набрали, бадьорості. Так само зробили й ті охоронці, які ходили нижніми поверхами.
«Ти посидь, кролику, трохи сам під столиком у коридорі, а я схожу до туалету». «Гаразд». Як тільки охоронець пішов,. в одній із кімнат відчинилися двері і на коридор вийшов правитель росії, однак не сам, а в оточенні чотирьох військових чоловіків. «Що робити? – подумав кролик. – Хотів би з правителем порозмовляти, але як, коли він не сам?» Поки Миролюбко думав, що робити, один із військових його помітив. Він кинувся до кролика. Миролюбець не втікав, легко дався в руки військовому. «Що тут робить цей кріль? – крикнув військовий, поглядаючи в бік охоронців, що ходили туди-сюди. «Це домашній кролик охоронця Івана», - мовив один із них. - Він узяв його зі собою на чергування, щоб удачу до кожного з нас привернути. Адже він чорний». «А, ну, так, цей рік – рік чорного кролика. Але без погодження з вищим командуванням навіть кролика в бункер пускати не можна». «А ви погладьте мене, - мовив Миролюбко, - і удача не забариться заглянути в ваше життя» «Цей кролик говорить?» «Так, - мовив Іван, який вибіг із туалету, почувши розмову в коридорі. – Вибачте, я хотів, як краще, щоб усім, хто побачить мого кроля, пощастило у цьому році, а, головне, щоб пощастило нашому правителю». «Піднеси-но його до мене, - наказав володар Росії військовому. – Я погладжу його. Хворий я трохи й розгублений. Не все йде так, як задумав». Військовий виконав наказ правителя. Той погладив кролика по спинці й усміхнувся, вперше за час війни. Відчув приплив сили в тілі, піднесення на дусі. «Хай залишається чорний кролик в бункері, - проказав. - Буду його щодня гладити. Охороно! Подбайте про куток для тварини та їжу!» «Буде зроблено!» - мовив старший охоронець.
Протягом трьох наступних днів зранку та ввечері Миролюбця приносили в кошику на п'ятнадцять хвилин до правителя росії, щоб він гладив його. Кролик лежав смирно і мовчав. Та на четвертий день не витримав, заговорив, сказав володарю: «Я не простий кролик. Я покращую здоров’я тому, хто мне гладить, ти вже це, мабуть, відчув. А ще я можу успіх притягнути і пораду добру дати». «Ти говориш людською мовою?» - здивовано спитав правитель росії. «Так. Ти ж почув. А ще я вмію читати, писати і рахувати». «Нічого собі! А яку б пораду ти мені дав, щоб я міг сусідню державу Україну впокорити і завоювати?» «Я не раджу такого, що може принести біду. Я можу порадити тільки, як досягнути добра». «Але з Україною вирішити конфлікт по-доброму не можна досягнути. Там живуть горді, непокірні люди, які нас, росіян, не хочуть чути, які не готові йти нам на жодні поступки. Вони люблять тільки себе, свою хохлятську мову, свої вишиванки, шаровари, своїх Шевченка, Франка і Лесю Українку, а людей інших націй – росіян, наприклад, зневажають та обмежують у правах. Тому я їх називаю нацистами. А ще до Євросоюзу хочуть вступити й до НАТО. А раніше ж з нами жили в союзі. Ц це було правильно. Бо вони ж, як і ми, слов’яни». «Ну, це не зовсім так. Вірніше, далеко не так. Вивчав я це питання походження українців та росіян недавно. Зрештою, Україна – суверенна держава. Тож вона має право жити, як хоче, і дружити, з ким хоче. Якщо з вами, росіянами, не хоче єднатись, значить є на це причина. Тобі вона відома». «Та її Америка під’юджує, бо хоче першість у світі тримати, хоче разом зі своїм НАТО до наших кордонів наблизитись, нас завоювати і наші природні ресурси забрати». «Америка багата країна, з розвиненою демократією. Якщо ви підете з України, припините війну, вона не буде з вами воювати, третьої світової, ядерної війни не хоче ніхто. Треба просто визнати війну помилкою і закінчити її». «Україна захоче забрати Донбас і Крим, а ще компенсацій вимагатиме, надто багато всього поруйновано в часі війни». «Звісно, а ви б не хотіли забрати вкрадене? І на компенсації вона має право за існуючим міжнародним законом. Зі всім цим можна якось впоратись, тільки б захотіти. А ось людей, які загинули під час війни, вже не повернути». «Не знаю, як правильно поступити. Визнати війну помилкою – це те саме, що визнати себе дурнем. Як же тоді далі жити – мені, країні?» «Треба було раніше думати про це». «Я був упевнений, що за три дні моє військо візьме Київ, і Україна капітулює. Не думав, що вона та триматиметься, опиратиметься, що їй більша частина світу плечі підставлятиме». «Що сталося – того не змінити. Треба думати, що далі робити. А треба, вважаю, миритися. Бо це краще, ніж на смерть битися. Українці ж можуть не тільки вигнати твоє військо зі своєї землі, а й по вашій бабахнути з далекобійної зброї. І мають право. Не вони ж почали війну». «Знаєш, кролику, я більше не хочу тебе слухати. Живеш у мене, а підспівуєш моєму ворогу. А, може, тебе з України до мене прислали?» «Ні. Я прибув до вас із Китаю, народився там в день, коли і мав народитися чорний кролик, тобто, 22 січня». «Звідки мені знати, що ти говориш правду?» «В мене документ є. Показати?» «Покажи». Він у наплічнику, а наплічник - в підсобці, де я сплю». Правитель задзвонив старшому охоронцю і сказав, щоби він приніс йому наплічник кролика. Коли той приніс його, мовив: «Заглянь, що там є». «Папка». «Що в ній». « Паспорт якийсь, неросійський». «Дай мені його». Охоронець подав. Правитель відкрив паспорт, на одному з його листків побачив світлину кролика, на інших – написи, зроблені китайською мовою. «Виклич до мене перекладача», - сказав правитель росії охоронцю. «Гаразд». Через 5 хвилин перекладач був уже в кабінеті свого боса. Він переклав на російську все, що було написано китайською. Потім паспорт перевірив спеціаліст по документах. Він сказав правителю росії, що документ дійсний. Коли сторонні вийшли і правитель залишився наодинці з Миролюбцем, то сказав йому: «Я твоєї поради прийняти не можу і тримати тебе в себе чи випустити теж не можу, ризиковано це. Залишається одне – вбити тебе». «Ти, звісно, можеш це зробити, але коли вб’єш мене, то вб’єш і себе, і свою родину, і всю планету в кінці кінців. Я не блефую». «Гм… Гаразд. Не вбиватиму тебе, триматиму у в’язниці, але не в бункері». «Дякую й за це».
Минув місяць. Зима закінчилася. Сили у правителя росії почали слабнути, успіхів на фронті не було. Українці отримали від країн Заходу та Америки багато нової зброї, навчилися гарно відбивати атаки і погнали росіян зі своїх земель. Деякі миротворці закликали правителя росії сісти за стіл переговорів, віддати Крим, який до 2014 року був українським, і Донецьк, вимагає Україна, і закінчити війну. Але він не погоджувався.
В кінці березня в москві на красній площі сталася велика пожежа, у кремль влучила ракета з України. Відбулися прильоти і в інших місцях, ЗСУ вдарили і по військових об’єктах, і по об’єктах інфраструктури. В росії почалася паніка. Згадав її правитель тоді про чорного кролика. Велів доставити його у свій бункер. Коли наказ був виконаний, кролика в клітці занесли до кабінету володаря, він сказав усім, хто зайшов до кабінету, вийти. Вони й вийшли. «Кролику! Ти був правий, коли радив мені закінчити війну перемир’ям. Шкода, що я тебе не послухав. Тепер українці гатять по моїй країні». «Чорний кролик поганого не порадить. Його призначення – нести щастя, добро і мир». «Що ж мені робити?» «Відмовитися від влади. Щоб це не виглядало печально, сказати, що робите цей крок через погіршення здоров’я. Призначити когось такого, щоб його сприймав світ. І хай цей новий володар підпише мирну угоду, в якій буде вказано, що всі території, які належали Україні на час здобуття нею незалежності у 1991 році, й далі належатимуть їй. А Україна має перестати стріляти». «Важко мені на це погоджуватись». «Як не погодишся, вб’ють тебе – свої, швидше за все, чи помреш від хвороби, а країна твоя – росія, розірветься на шматочки, як колись СРСР». «Ти впевнений?» «Більше, ніж…».У правителя росії затремтіли руки, ослабли ноги, він зсунувся з крісла на долівку, зімлів. Кролик підбіг до нього, зробив йому непрямий масаж серця. Правитель розплющив очі, видихнув, а тоді натиснув на кнопочку, що була на ручці крісла й у кімнату влетів охоронець. Правитель сказав, щоби він негайно викликав бригаду лікарів швидкої допомоги. Через 5 хвилин бригада вже була в його кабінеті. Лікарі обстежили правителя. Зробили йому якийсь укол. Потім поклали на медичні ноші. «Повеземо вас до вашої лікарні, пане володарю! Там проведемо ще деякі обстеження і призначимо лікування», - мовила старша лікарка. «Гаразд, але кролик поїде зі мною». Лікарі переглянулись, але нічого не мовили, повезли правителя і кролика з ним.
Через п’ять днів хворий став на ноги – ліки приймав, кролика гладив. Лікарі дивувались такому швидкому покращенню стану правителя росії. Але було те, що було. На шостий день правитель скликав все вище керівництво держави і заявив, що йде з поста володаря країни, бо за станом здоров’я не може більше керувати нею. Порадив обрати на своє місце людину, яка була не заплямована війною з Україною, і яку поважали в Європі та Америці.
Це було зроблено. Невдовзі росія з Україною підписали мирний договір на тих умовах, про які говорив чорний кролик. Мироносець радів. Недарма прийшов у світ. Свою функцію він виконав. Принаймні до 2024 року ні росія, ні Україна військових дій не проводили – відбудовували те, що було зруйноване. Колишній правитель Росії щез, ніхто не знав, де він. Чорного кролика він, перед тим, як покидав бункер, випустив на волю. Миролюбно одразу перебрався жити в Україну. Хмарка його туди занесла, річкова королева прислала її після того, як кролик їй задзвонив і про це попросив. Коли правитель України дізнався про роль Миротворця, нагородив його орденом за відвагу. У кролика було багато роботи в Україні – душі й тіла травмованих лікувати, їхній дух підіймати. До 23 лютого пробув він у країні верби та калини. Гімн український навчився співати, гопак танцювати, блогерством займався вечорами. А 24 лютого прибув Миротворець до своїх батьків. Добирався до Китаю уже не на хмарці, а літаком. Рік його активності закінчився. Тепер він міг жити, як звичайний кролик. Але не міг. Надто багато пережив. Тому взявся за написання книги, в якій описав всі пригоди, які відбувалися з ним в росії та Україні.
ID:
970251
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.01.2023 23:39:10
© дата внесення змiн: 10.01.2023 16:30:38
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
