Білизною мовчазного паперу
Надвечір зустрічає мене дім.
Повітря завмерло, у мовному етері
Скінчилась плівка чудернацьких рим.
І тільки серце гучно відбиває
Морзянки крапки, крапки та тіре
Відлунням неба, що усіх єднає,
Війни відлунням, що неправдою живе...
Чи не втомились жирних годувати?
Поїти кров'ю своїх дочок та синів?
Своєю люттю гаввах наповняти,
І гарцувати під дуду чортів?
Болотним мороком заполонило очі,
Не відрізнити біле від брехні?
Тому нема надії, не шепоче,
І віра вмерла, як солдати на війні...
Залишу при собі лише Кохання,
Як Істину незламну і останню....
