Луна наспівує в моє віконце колискову.
Бліда, немов зі страху, але, все ж співає.
Чекає, як усі, із сподіваннями весня֜ну пору.
Напевно теж, як і мені, тепла не вистачає.
Зима збігає до кінця, минають дні останні.
Намети снігові землі скидає, мов прощальні.
Сумую я за зорями, які світити мають ясно,
Але сховалися за сніговими хмарами завчасно.
Останні дні, вже відчувається весня֜ний подих.
Як же душа її чекає, мов відродження життя.
Того життя, що стало забуватись мимоволі.
Але минуле не повернеш, воно іде без вороття.
Змінилось все, ми стали інші, з болем у очах.
Воєнне покоління, що зустрілося з війною.
Пізнали відчай, дикий біль і справжній страх.
Смерть ходить вулицями, поряд із тобою.
Нехай скоріш минають зимові֜ холодні ночі.
Із подихом весни, наблизиться нове життя.
Хай посмішкою щирою спалахують частіше очі.
Мирне життя… Яке воно? Повинна те згадати я.
