Коли збирають краплі хмари сині,
І думають, куди їх варто злити,
У неквапливо невисокім плині
По них дорога в небеса відкрита.
А вітру подих свіжий прохолодний
Підхоплює- ставай бо, не барися!
Он звішено легкі прозорі сходи,
І опустилась висота імлиста.
Наважуйся, злітай дощу напроти!
У сяйво блискавиць, в розкати грому!
.....
Чекаючи казкового польоту
В дорозі завмираю нерухомо.
Раптові краплі лунко, як горіхи
Поодиноко об дорогу б'ються.
Та мить одна- і їх летить без ліку,
Іще одна- й вони в калюжах- блюдцях!
А поблизу немає і навісу,
Із дерева така дірява стріха.
Ллє дощ ,на плечі довгі цівки звісив,
Холодний і важкий, і не до сміху .
Стихає... Чутно, як він землю поїть.
Повітря- нарізай ножем на скибки,
Смакуй, як воду хмар смакує поле,
І слухай грім, що десь лунає хрипко.
У Вас і дощ дуже гарним вийшов. В літку після дощу самому раніше дуже подобався запах мокрого асфальту, коли чистота вулиць під веселкою нібито відкривала шлях в інший вимір. З повагою і теплом. З прийдешніми святами.
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
поперли хмари, дощ пішов
і б'ють краплини в шибки.
милодія луна чиєїсь ніжній скрипки,
і в той гармониії вже закружила кров
і серце ь'є, і так хвилює знов
Суперовий вірш, одне задоволення читати , : по інтонації чомусь нагадав мері
Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім'ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім'ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім'ям вмираю
І в твоєму імені живу!
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Тарасе! А чи то Ви до мене поблажливі, бо там рядок невірних наголосів . Я в них підшкандибую