Роки́, думки́ і вчинки - все не те:
горів, палав, палив, то тлів, то тух;
вистави, драми, цирк і варʼєте -
забив, забув про те, що дав Пастух.
Жахав, журився, жалив і жеврів,
топив, тонув і танув, був металом,
світив, святим світився, та не грів!
Стояв стоїчно... та мене не стало...
Чому промерз, завмер і скамʼянів,
прогнив, усох і вицвівши протрух
й об шати білосніжні повстяні
я витер ноги там, де спав Пастух?
Якось так почуваєшся після прочитання, що починаєш думати, а де ж наламав дров ти?
Тобто ніби відчуваєш Його присутність
К0ВАЛЬ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо мої рядочки справді наштовхнули на таку думку, то я для Нього не дарма прожив день Але мені здається, що ви в Його присутності перебуваєте 24/7, як приватбанк)) до речі, мій віршик "іскра" теж про Нього, а всі думають, що про кохання🤷♂
Так, щось сталося з Вашим ЛГ. В моєму розумінні вірша, Пастух - Бог. Отже, все ним прощається через покаяння, крім хули на Бога.
А хто був останнім , той стане першим .
К0ВАЛЬ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви все вірно описали. Ці рядки - свого роду жаль за вчинене і невеличка спроба переосмислити минуле. Дякую, що завітали