Серцю ніколи не змити
пасма із темноти,
Не перераховані дотики болю,
миготіння смутку,
І мілкість віри дрібнять
дощові декади липня,
як клопоти,
Що сповняють собою і пилюкою тіней зривають світло.
І ти схильний до страху
і перепадів настрою,
Поки хтось із любов'ю фалангами пальців
Не розсіче апатичний голод
по теплі,
Щоб щастя вливалось наскрізь
під шкірою.
