Згасла давно Віфлеємська зірка Твоя, Маріє, –
тільки багряний Марс у хмарах зловісно тліє.
Дальні вибухи чутно, стогне у сні земля…
Діво Маріє! Де Твоє Немовля?
Може, в Твоєму місті поблизу теплого моря –
місті-руїні, де камені чорні від горя?
Отам під уламками (був не один приліт) –
там, де іще читається слово «ДІТ…»
З неба зійди, Маріє, поглянь з високої кручі, –
мабуть, загрався Він на тихих двориках Бучі,
де котиться містом червоний від крові м’яч?..
Ну ж бо послухай – чий то лунає плач?
Шукай Його у підвалах, де забідовані діти
синіми лезами губ шепчуть «мамо» і «пити»;
шукай під завалами, де ще димиться груз, –
той скривавлений хлопчик – не Твій Ісус?
Шукай серед міст, де казилися орди ворожі, –
кажуть, в Ізюмі Його бачили перехожі?
Ні, в Ірпені, де дорогу присипало скло, –
в тій автівці, що кулями посікло!..
Сльози вгамуй, Маріє, та поспіши до перону,
поки не пізно Дитинку рятуй від полону:
хоч жоден про це не попереджав звіздар,
знов немовлят вигублює Ірод-цар!
Наш вік збожеволів, його затопило війною,
хвилі ростуть до небес крижаною стіною,
вже не спасе ні ковчег, ні повітряний флот,
Голуб завмер над хаосом темних вод.
О Матінко Божа, Пречиста Діво Маріє,
поглянь, подивися, що там на воді біліє,–
там, де стрімкого виру чути звіриний рев,
де течія ламає хребти дерев?!
Бризки цілують зіниці, личко – сяюча цятка;
у мертвих обіймах – мокре сліпе цуценятко;
кров охолола, і тіло – немов снігове, –
хто за водою лілією пливе,
ніжним сріблястим човником, рибкою неживою,
а зблідле сузір’я – мов вінчик над головою?..
… Тихий місяць над світом світиться, як дукач;
дощ накрапає… Плач, Благодатна, плач...
Ви дуже гарно пишете!
Залюбки буду читати Ваші твори.
Впевнена, що російською вони не менш прекрасні, але читатиму лише рідною моєму серцю та розуму.
З повагою!
Щиро Вам вдячна за високу оцінку!
Розумію та поважаю Вашу позицію. Так, більшість українців сьогодні сприймають російську мову виключно як мову окупантів, але для мене то насамперед мова мого батька і ще багатьох людей, яких я люблю.
О добоозичлива вірянка
мій Син гинув на кресті.
сяюча зрка тепер полонянка,
в церквах глузують палачі.
Вони злата на себе чіпляють,
вони "хресять", на війну благословлять.
до неба кров як полум'я свічі.
Нехай кати,нехрещені без віри
Не глузують під небом над світим життям.
Отче наш в твою спаведливість вірую!
Сине Божий! допомогай змінити буття!
не дай ворогу жити, на білому світі
нехай зірка Твоя буде знову незгасно горіти!
Та у щасті Незламна свята!...