Сім кроків до мене,
п'ять кроків назад…
Йдеш так до мене,
як у дивний сад.
Там тебе чекаю,
ранки зустрічаю,
днем в садку шукаю,
сонце проводжаю.
Там дерев багато,
у нашім саду,
і крізь них до тебе
весь свій час я йду.
Але ти п'ять кроків,
робиш кожен раз,
і з тобой зустрітись
ми не можем в час.
Ті що сім до мене –
зустіч наближають,
остальні ж шажочки –
долю віддаляють.
Що ж мені робити,
як тебе обнять?
Може крізь дерева
я почну літать?
Огорну сад нашій
крилами своїми:
буде скрізь для тебе
і для мене дім!