Дехто розгледів у цьому вірші романтизацію війни. Що ж, є люди, для яких будь-які сльози - неодмінно крокодилові, і намагатися їх переконати - марна справа. Але в цьому вірші я насамперед прагнула показати, як переплітаються і співіснують у нашому житті краса і потворність. Що коли ми втрачаємо дорогих нам людей, природа все одно квітне і життя продовжується, як ніби нічого не сталося, і ось в чому - найбільший жах. Тому неодмінно маємо здобути перемогу і витравити ці жахіття з нашої землі.
P.S.На цьому сайті ще ніхто не закидував мене камінням, за що дуже вдячна, але коментар залишу, якщо раптом хтось не зрозуміє, про що насправді цей вірш.
