Спека неймовірна. Все таки середина літа почала радувати і рятують лише кондиціонери. Зливи позаду. Моросливі дощі теж. Я сиджу в нашому кабінеті і спостерігаю як Ліза грається з дітьми в басейні. Останнім часом це улюблене моє заняття. Можу так годинами сидіти, або ж в проміжках між роботою зиркати за ними і бачити що відбувається на подвір'ї. Ліза мене не бачить, а я спостерігаю за ними і думаю зараз які вже великі в нас діти. Як взагалі швидко час летить!? Так наче вчора ще все це починалося. Щось мені не хочеться сьогодні нічого писати, тому я вирішую зробити легкий макіяж і присуваю собі дзеркальце на ніжці поближче. Або ні. В таку спеку зроблю лише зачіску. Мої думки перериває стукіт в двері.
- Тук-тук, можна? - спочатку в шпаринці з'являється його голова.
- Заходи.
Він впевнено входить до кімнати і йде в напрямку журнального столика.
- Ти хочеш зараз попрацювати? - я вже думаю, що мої плани обломалися і встаю.
- Ні-ні, не вставай, я дещо придумав тут до промови, запишу, і зараз їхатиму в офіс, - він заклопотано сідає в шкіряне крісло, закидує ногу на ногу, бере планшет з столика і пальцями енергійно набирає якийсь текст. - А ти щось сьогодні пишеш? - запитався, не відриваючи погляду від планшету.
- Ні, я не маю настрою..
- Чому? Через спеку?
- Угу, - я сумно закивала головою і повернула дзеркальце так, щоб добре його бачити.
Сьогодні він якийсь по-особливому красивий. Ця біла сорочка дуже йому пасує і підкреслює майоркську засмагу. Закочені по лікті рукава оголюють прекрасні сильні кисті рук. Це неперевершено сексуально і апетитно. Мої уста від цих споглядань розпливаються мимоволі в посмішку і я вже не можу контролювати свою міміку. На одній руці в нього красується годинник, на іншій - тоненький шкіряний шнурочок. Тільки ми обоє знаємо, що він означає. О, вже відставляє планшет. М-так, треба продовжити мені щось робити.
Він відставив планшет і підпер правою рукою свою щоку. Його мізинець заскользив по нижній губі разом із язиком, очі зіщурилися, сітківки помалу почали розширюватися і погляд помандрував по моїй спині.
"Ммм, яка ж вона в мене досконала. Як вона сидить, ця постава. Скільки років, а не змінюється. Все та сама сімнадцятирічна дівчинка. Ця тонка шийка, оголена спина, перчик між лопатками. Біле платтячко з дрібненькими квіточками підкреслює тонку талію і ці тоненькі бретельочки. А які тонкі і милі кисті рук. Вона вправно і жваво намотує пальчиками собі волосся на руку і прикріплює на голові крабіком, оголюючи ще більше цю мою спинку."
- Кохана, а ти пам'ятаєш який сьогодні день? - він встає і підходить до мене.
Упс, знову я щось забула. М-так, день народження? Ні в кого. Що ще може бути сьогодні такого?
Я запитально дивлюся на нього. Ми вміємо вести діалог очима без слів і я раптом по його очах згадую що сьогодні за день.
- Ти серйозно? Це саме сьогодні? - я не вірю, що він може пам'ятати такі деталі і вже картаю себе чому я перша не згадала про це.
- Угу, - він нахиляється наді мною, але не обнімає, руки минають мої плечі і сягають шухляди. Відсуває її, - Дозволь.
Я впираюся спиною йому в груди і хвиля його тіла і нових парфумів огортає мене цілком. Здається, я розтаю тепер не тільки від спеки. Він дістає маленьку прямокутну коробочку і розкриває її. Я мало не притомнію від побаченого.
- Ти жартуєш? Це ж...
- Ні, - він перегризає зубами нитку і мені хочеться зупини цей момент назавжди. - Це саме.. те саме. - Здається, в нього теж руки злегка починають трястися від хвилювання. Ми обоє знаємо скільки років цьому шедевру, неодноразово говорили про нього і яка його ціна не лише фізично.
- Подумаєш, якихось кілька кораблів. - Його правий кінчик уст натягується в посмішці як струна, а очі по хитрому і апетитно зіщурюються.
- Де ти його відкопав? - я проводжу пальцями по шедевру, мені здається, що це не я торкаюся, а він лоскоче мої пальці і віддає приємним холодком в цей спекотний день.
- Гм, - його уста розпливаються в усмішці, а язик облизує губи. - Хороший з мене археолог? Мм? - він питально підморгує мені в дзеркальце.
Я не розгубилася і теж, посміхаючись, додаю:
- Відкриваєш в собі нові таланти?
- З тобою так, - він цілує мене в праву скроню і милується в дзеркальці разом зі мною тим, що в мене на шиї тепер. Потім опускається нижче і моє вухо потрапляє в його тенета. - Гам, зараз з'їм тебе.
- Колись ти мені таки відкусиш їх, - я сміюся голосно.
- Нєа, мені треба, щоб ти мене чула. - Він притуляється міцно щокою до моєї щоки, обнімає і додає, - ти прекрасна з ним, все саме так як я собі уявляв!
ID:
988909
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.07.2023 16:09:39
© дата внесення змiн: 16.07.2023 16:09:39
автор: Окса555
Вкажіть причину вашої скарги
|
