Серед списів смерек, там далеко, в прадавньому лісі,
Диво-камінь стоїть серед сутінок гі́лля та хмар.
Що приховує ліс в таємничій, казковій завісі,
Пам’ятають лиш предки, та сивобородий мольфар.
Колиха́ буревій час від часу скривавлені маки,
Чути звуки гучні, ніби стогне від горя душа…
На шорсткому «плечі» восени тут зітхатиме Мавка,
Що зчорніє в печалі від зради свого Лукаша́…
Тут колись наречені у духів зачаття просили,
Тут волхви́ на поля благодаті прохали й дощу,
Чабани з полонини сюди сир та «бриндзю» носили,
Їм у стогоні каменю чулось тоді «захищу́!»
Не проходить давно тут ні звір, ні ґаздиня, ні ґазда,
Хоч в сім’ї негаразди, сюди заросли всі стежки́.
Диха тихо земля. Відчувається сила одразу.
Диво-камінь стоїть, і стояти тут буде віки́.
Я трохи розгубила друзів на цьому сайті, тому ваш візит був повною несподіванкою 
Майстерно,казково! 
