Кожного ранку «Господи, ну куди вже гірше?»
Новини щораз вибивають землю з-під ніг.
І скільки вже горя... але Українці незламні.
Дивується світ, та просто тихо мовчить.
На наше хрещення, мечем і вогнем,
Тепер бачте випала доля водою.
І тиша
Нічого живого, нічого святого,
залишити вижену землю, пустелі.
А українців знову єднає безкрайнє горе:
«Прийму до себе! Виїжджайте!»
«Можу відвезти двох, трьох, дзвоніть!»
«Збираємося рятувати тваринок, є місце,
Ось банка! Адресу пишіть!»
І сльози
«Мене любов ненависті навчила»
Так говорила Леся. І вона права!
Так сильно як любити ми уміємо,
Так не ненавидіти уміє в нас душа!
Які години нам ще переждати,
яка і ще чекає нас біда?
Безкрайнє нічне небо і пітьма? - Ні!
І світло
Червень
