Дочекайся мене! По життю, як по зоранім полю,
Я до тебе, кохана, біжу босоні́ж навпрошки.
Упаду – підіймусь! Не піддамся нелю́дському болю
І теплом своїх вуст доторкнуся твоєї руки.
Ти не вір воронню, що у небі закаркає злісно,
Завірюсі зимовій не вір, опівні́чній пітьмі.
Де б не був я, ти світиш мені, наче зірка провісна,
І на світло твоє, як лелека, я лину крильми́.
Суховіїв не вір завпокійно тужли́вому пла́чу,
Бо допоки існує в душі твоїй вірна любов,
Я живий. Я – безсмертний! Я скоро прийду. Ти побачиш,
Що удень і вночі лиш до тебе, кохана, я йшов.
Якщо вірність твоя переможе злиденну розлуку,
Ми з тобою зустрінемось знову, тепер – назавжди́.
Знов тебе обійму, цілуватиму знов твої руки.
Задля цього пройду всі дороги, стежки і світи.