Казка
У мами зайчихи і тата зайця було мале зайченя. Звали його Пухом. Був Пух вередливим і неслухняним – перебирав харчами, втікав зі свого з подвір’я до лісу. Коли зайчик не хотів одну страву їсти, мама йому іншу пропонувала. А коли втікав, то наздоганяла і приводила додому. Інколи це робив тато, коли був не на роботі, а вдома.
Якось Пух утік для батьків у той час, коли вони захопилися приготуванням вечері – нарізали капусту та моркву до салату. Зайчик біг так швидко, що мама і тато не змогли його наздогнати, коли помітили його відсутність у домі. Біг Пух, як вітер, скакав, як коник-стрибунець, а коли захекався і стомився, то зупинився. Сів під ялинкою, почав спостерігати за лісом. Небо вгорталося в темінь. Трави вкладалися до сну. Дерева й кущі почали співати своїм діточкам – листочкам, колискові. А пташки навпаки – змовкли й поховалися хто куди. Сумно стало зайчику. «Може, вернутися додому? - подумав він. – Мама з татком, мабуть, уже помітили мою відсутність, хвилюються… Але встигну ще додому! Ніч довга! Походжу ще трохи сам лісовими стежками, натішуся волею».
Рушив зайчик у глиб лісу. Місяць на небо вийшов. Зірочка перша з’явилась. «О! Стало вже веселіше гуляти серед ночі», - подумав Пух. Та хвилин через п’ять його радість змінилася острахом. Зайчик побачив очі, які світилися з-під кущів калини. А згодом почув звідти протяжне: «У-у-у-у!»
«Вовк! Не інакше! Навіщо я втікав з дому? – зажурився Пух. – Сидів би з батьками, їв би свіжий салат із овочів. А тепер можу бути сам з’їденим».
Почав Пух утікати, вовк кинувся за ним. Ще трохи і був би зловив зайця, та малому сірому вуханю допоміг їжак, який якраз виліз зі своєї нірки.
- Застрибуй хутко в мій дім, - каже, - малий.
- Добре.
Голчастий сам спершу заліз до нори, тоді зайця до неї впустив і двері за ним на засув закрив. Вовк і морду двері пхав і лапами по них шкрябав – не зміг прорватися до нори. Завив зі злості й пішов. А їжак ліхтар у хаті засвітив, зайця за стіл посадив та й каже йому:
- Як це ти в лісі сам опинився в нічний час?
- Втік із дому.
- Навіщо? З тобою погано поводились твої батьки? Їсти не давали?
- Та давали. Якраз вечерю мені готували. А я, дурна моя голова, зірвався, мовби мене хто впік, і побіг до лісу. Пригод захотів! І щоб батьки менешукали.
- Негоже ти вчинив. Їсти хочеш?
- Так.
- Маю яблуко.
- Давай.
З’їв заєць яблуко. Подякував їжаку за допомогута гостинність та й каже:
- Що мені тепер робити?
- Спати лягати. Зараз нам виходити у ліс небезпечно. Вовк може десь поблизу сидіти і нас, якщо вискочимо, схопити. А завтра я відведу тебе до батьків.
- Добре.
Пововтузився Пух, поплакав трохи тихенько в подушку , щоб їжак не чув і заснув. А вранці очі розплющив й почув таке:
- Пуху! Пуху! Де ти, наш синочку?
- Чи не тебе це, часом, зайче, кличуть? – питає в косоокого вуханя їжак.
- Мене! Це я – пух! Я впізнав мами й тата голоси.
Відчинив двері Колько та й побачив батьків зайця, але у спину.
- Верніться, - каже. – Ваш син Пух тут.
Прибігли мама й тато зайця до їжака, а тут синок їхній з його хати виплигує. Зраділи обоє, обняли малого, поцілували.
- Не роби так більше, сину, - мовив тато.
- Не буду. Ніколи вже не втікатиму. Слухатиму вас, мої дорогі, завжди.
Зайчик розповів батькам, як його їжак врятував. Вони подякували колькові за це й пообіцяли йому ввечері подарунок принести.
А Пух і справді став зразковим сином. Він не тільки слухав батьків, а й допомагав їм у всьому.
ID:
997732
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 03.11.2023 23:15:18
© дата внесення змiн: 04.11.2023 09:10:10
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
. Я відредагувала текст щойно трохи. 
