Лунниця, що колихається на грудях твоїх
Так пасує до глуму роздівиченого погляду,
Як вітер ковилі, коли буйно розчісує своїм гребенем
Прямуючи до гір.
Коли місяць яскраво відсвічує сонце
Покладаючи на личко тінь солом’яного павука
І хтонічні хвилі твого волосся черпають
З колодязя ночі відлуння твого привороту,
І омивають моє серце примхливою піснею любощів.
В такі ночі кажани розкреслюють безсоння
І поскрипи шафи схожі на змови відьом,
Голос вбирається у мантію роздумів і постає одкровенням театру,
На сцені небес, де перламутрові клуби хмар
Спускаються до землі
І снують таке достовірне марево твого щастя.
А ти прокидаєшся, як прокидається місто,
Поволі розтягуючись сонним порухом голосу,
Серед мертвих тіней прийдешнього царства досвітніх вогнів,
І припадаючи до вуст твого сновидіння,
Відчуваю, як вливається мерехтіння святкової мішури
Знаменням великого свята, вимальовуючи геральдику відданого покровителя
У твоїм пишнім наметі невідомого завтра.
24.11.2022
