Отак повелось спочатку,
Це доля? - та хто ж питає?
Родилось собі дівчатко,
Навіщо - ніхто не знає?
Всім вистачить сонця й неба,
І простору в Україні!
Але, чи було це треба,
В великій бідній родині?
... Росла, до трудів привчали,
В городі і коло хати,
І тут - не було печалі! -
Вірші почала писати...
Сміялися, глузували,
І сердились, і сварили.
Книжки попід піч ховали,
Спасибі, що хоч не били...
Я бігла на луг зелений,
Мене там чекала річка!
Співав соловей для мене,
І сльози вмивала водичка.
І сонце такого раю
Мені дарувало доволі.
Манило у тінь до гаю,
Букети збирати в полі.
А квіти - такі яскраві,
І барви такі кольорові!
Віночки із них кучеряві
Плела я своїй корові.
І Зірка була найкраща,
Хоч мала розлогі роги.
Я з нею пройшла дитячі
Великі й малі дороги.
Той час не минув даремно,
Для неї пісні співала.
Мабуть, що вірші потаємні
Вона всі напам'ять знала.
... Я виросла й опинилась,
Сама в невідомому світі.
А серце моє залишилось
У тому зеленому літі.
Пройшла, проповзла, пробігла,
І скелями, й чагарниками,
Щось встигла, чогось не встигла,
В ілюзіях футурами...
Мені ж килимів не стелять,
Іду по стерні, бо мушу...
Навколо така пустеля,
Мов з мене хтось вийняв душу.
До раю мене не пускають,
А в пеклі вже місць немає...
Тому я сьогодні з вами,
Навіщо? - й сама не знаю...