Зачиняються вікна – розчиняються двері,
Ти до літер не звикнеш, коли дні – на папері,
Коли босий, як осінь, коли очі, мов мжичка,
Коли неба не просить притуманена звичка.
Ми солдати любові? Просто це. І банально.
Просто , в формулі крові є щось надто астральне.
- Ти куди?
- Я у хмари, як на дно океану,
пастухом до отари дощового роману.
Ген ховається річка в рукавах кармазину
Журавлів пізня стрічка нині серце покине
Загніздиться рогата, геть безлиста діброва.
Словникова розплата – не словами розмова.
Глянь в вікно монітора. У шибках гасне ватра.
- Ти до мене учора?
- Ні, я був в тебе завтра…
