Надія веде мої грішні думки,
Стежками безсонних ночей, до світання,
Забути б всі спогади вже залюбки,
Але не дозволить, в Новий рік, кохання.
Дві тисячі двадцять четверта вже ніч,
У келиху просто вино, не шампанське,
Аби ж то любов була одяг чи річ,
Без неї спокійно зміг жити б я дальше.
Та спогади, наче гірлянди висять,
На вдягненій, в жовто-кавове, ялинці,
І в кожній із кульок захований час,
Як натяк, донині ми, ще наодинці.
На сльози, вино не залишу…Доп’ю.
Мабуть загадаю й бажання у північ,
Сказати в думках, тобі щире люблю,
Це все, на що здатна прихована ніжність.
Відблискує, в сферах, обличчя анфас,
Вогонь кольоровий, в сніжинках кружляє…
Лиш в серце, заховане серед прикрас,
Ялинка, голки свої гострі, встромляє.
ID:
1002042
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 31.12.2023 15:10:07
© дата внесення змiн: 31.12.2023 15:10:07
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
