Торкнулася вогнем душі моєї,
І запалила жар, мов в хворостині.
Здавалося, палатиму довіку,
Забувши холод й сум на самотині.
До тебе я не відав як зігрітись,
Не знав, що можу стільки світла дати.
З тобою ми палали у обіймах,
У серці ночі темної багаттям.
Та мить пройшла і полум'я згасає.
Обпечений, не в силах вже палати.
Вогонь хитнувся... й стиха рушив далі.
Лиш попіл знає як до тла згорати.
І хмизу ти знайдеш іще не мало,
Для полум'я пожива скрізь знайдеться.
Зотліле ж серце битись перестало -
Перегорілий попіл не займеться.
Та згарище, холодне на поверхні,
В середині тепло ще зберігає.
І доти ще жива душа зотліла,
Вогню допоки дотик пам'ятає.
І доти ще жива душа зотліла,
Вогню допоки дотик пам'ятає...
Торкнулася вогнем душі моєї,
І запалила жар, мов в хворостині.
Здавалося, палатиму довіку,
Забувши холод й сум на самотині.
