Коли ти в обіймах моїх – ясний розум втрачаю,
Я чітко вбачаю навіщо пройшов через пал.
Тяжіння Земне розміняв на жагу величаву,
Розмитнене серце отримав, в тобі потопав.
Легенько торкаюсь душею до звабних рельєфів,
Вона, мов шаманить, кортить підкоряти світи.
Два дихання, наче оракули з древності Дельфів,
Пророчили в такт лиш дорогу, щоб разом іти.
Я струмом керую довкола, та він життєдайний,
Не сплю, вочевидь, обіймаю космічний твій стан.
Дивлюся в лазурність очей і згораю негайно,
Крилатим себе відчуваю, мов янголом став.
20:51, 09.09.2019 рік.
Зображення: https://rus.delfi.ee
