Зайшла Зоська до книгарні,
Пита в продавщиці,
-Чи є книги у вас гарні,
Хочу подивиться.
Продавщиня відпові́ла,
-Вам про що бабусю?
В мене нога оніміла,
Цілу ніч верчуся.
-Ви до лікаря зверніться,-
Дає та пораду.
-Що ви, любко схаменіться,
В черзі я позаду.
Все стою, усе чекаю,
Всі мене штовхають.
Йой, кричу, що помираю,
А вони зітхають.
Як піді́йде черга ближче,
То обід почнеться.
Їжте, кажу дохтор швидше,
Бо болить вже серце.
Він подивиться на мене,-
- Уже час бабусю.
Вам вінок робити з клена,
А ви сюсі - пусі...
Цілий час чекаю й більше,
А його немає.
Люди під дверима інші,
З черги випирають.
- Я стояла і молилась,
Враз терпець ввірвався.
Закричала - мов сказилась,
Натовп розіпхався.
- Двері враз мені відкрились,
Сіла на кушетку.
Іскри в очах заіскрились,
-Дайте хоч таблетку.
Промовила Зоська тихо,
-Невже помираю?
Чи наїв вже лікар пиху,
-В медсестри питає.
А вона її на вухо.
Закричала здуру.
-Треба бабо ноги рухать,
Щоб була фігура.
Тоді й лікар прийме швидко,
Бо він таких любить.
-А на вас, дивитись гидко,
Його від вас нудить...
Зоська вийшла з кабінету,
Лікар й не з'явився.
Полетіла, мов комета,
З думкою:"Вдавився!"
-Ось й прийшла я до книгарні,
Книгу купувати.
Щоби ноги були гарні,
Й молодою стати...
Автор Тетяна Горобець
Йой, ніби про мене написали. Я вже змирилася з таким "чуйним" ставленням до нас, пенсів, і тепер, коли щось болить, звертаюся не до лікаря, а до гугла. Той ще ні разу в консультації не відмовляв і на мою хвігуру не косився.
