Колись з'явилась зірка із небес
У світі люті й непроглядної пітьми
Вона була з невидимих чудес,
Але воліла бути між людьми.
На жаль, любити й бачити Любов:
Даровано далеко не усім.
Народженим в пелюшках із оков
Так важко підніматися з колін.
Її біду побачили ще люті,
Охочі поживитися Добром,
Сплюндровані на крові та валюті,
Підняли Любов і кинули в огром.
Скажена лють кричала їй у очі,
Що тут Любов і бачити не хочуть.
Її спалили на багатті люті,
На черевиках попіл рознесли,
Цей попіл змили зливи шизануті,
Щоб не впізнали зоряні посли.
Прийшли посли від Віри і Надії,
Такі ж невидимі, як рідна їх сестра.
Любов шукають невмирущі мрії,
Посланники небесного Добра.
Не з попелу, Любов із серця сходить,
Хоча серця вже спалено не раз.
Любов людей у лютий світ цей родить
Без ненависті, злості та образ.
Чому ж святі і непорочні діти,
Зростаючи,
На попелі Любові прагнуть грітись.
Це повторити варто знов і знов:
СЕРЦЯ ЗГОРАЮТЬ, АЛЕ, НЕ ЛЮБОВ.
Чому ж не чують, як Любов благає:
Я В СЕРЦІ Є – НІКОЛИ НЕ ВМИРАЮ.
А ще вона благає серцем й кров'ю:
НЕ НАЗИВАЙТЕ ПОПІЛ СВІЙ ЛЮБОВ'Ю.
Дякую Надіє!
Здавалося б це ж так неспростовно просто: люди мали б прагнути до кращої долі, до щасливого життя. Люди народжуються, аби жити. Жити, значить, любити життя.
Але знайшлася потвора, яка розпочала війну і мільйони нелюдів цю потвору підтримують, немов і справді засліплені сатаною.
Цікава історія Любові!Чому ж не чують, як Любов благає:
