Дорога на Схід
Тягнеться ниткою
Залишаємо слід
Тонкою голкою
Ми вістря. Ми спис.
Ми куля гартована
Щоб падати вниз
На давнього ворога.
Наточені кігті волинських соко́лів
Рватимуть плоть, окрасяться кров'ю.
Чорною кров'ю,
гнилою
Чужою
Щоб покінчити з тою ордою
Що інші бояться, марять грозою
Коли розгорнувся над головою
Хобот тайфуна, що зветься війною.
Дістане, як виросте, вас із собою.
Затягне, не втомиться жати косою
Що сама Смерть.
А ми в круговерть
Шторму століття.
Вступаємо в герць
Бороти страхіття.
Примару вічної війни.
Хто, як не ми?